ВІДЗНАКИ "ПОКЛИК СЕРЦЯ" - 2019

24.06.2019

ОЛЬГА ДЕЙНЕКО

Ольга Дейнеко - з Америки, Бруклін, Нью- Йорк, родом з Тернопільщини. З раннього дитинства декламувала вірші Шевченка. За глибоке розуміння Шевченкового слова завдячує своїм батькам, а особливо бабусі Олені. Започаткувала щорічні Шевченківські читання: "Шевченківська весна" у 2011 році, залучаючи всіх парафіян при Церкві Святого Духа в Брукліні. Глибокі за змістом Шевченківські читання, з проєкцією на сьогоднішні події в Україні: 2011 рік: До 197-ої річниці з дня народження Шевченка: "Історизм та реалізм пісенної поезії Шевченка". 2012 рік: до 198-ої річниці з дня народження Т. Шевченка: Поема " Гайдамаки". 2013 рік: До 199-ої річниці з дня народження Шевченка:Поема "Наймичка". 2014 рік: До 200- річчя дня народження Шевченка: Поеми" Холодний Яр " та"Кавказ". 2015 рік: До 201-ої річниці з дня народження Шевченка: Поема "Сон". 2016 рік: До 202-ої річниці з дня народження Шевченка: Поеми "Причинна" та "Думки". 2017 рік: До 203- ї річниці з дня народження Шевченка:Поема " Великий льох". 2018 рік: До 204-ї річниці з дня народження Шевченка: Поема "Марія". 2019 рік: До 205-ї річниці з дня народження Шевченка: Поеми "Невольник" та "Тополя"

ВІРЛЯНА ТКАЧ

Американська режисерка українського походження поетеса , драматург, перекладач, театрознавець, Нью-Йорк. Заслужений діяч Мистецтв України, кавалер ордена Ольги ІІІ ступеня. Засновниця та художній керівник Мистецької групи "Яра" ( з 1990 р ) при експериментальному театрі " Ля Мама" в Нью-Йорку. Із 30 її вистав 23- на українські теми. Зокрема цікава, зворушлива " Темна ніч, ясні зорі " ( 2016 ) про зустріч Тараса Шевченка з відомим актором- афроамериканцем Айрі Олріджем. У виставах беруть участь англо- та україномовні актори. Переклади поезій Шевченка англійською мовою видані невеличкою книжкою " Темна ніч, ясні зорі". На Міжнародному Конкурсі " Тарас Шевченко єднає народи" - 2019 в номінації " Наживо" Вірляна читала свої переклади. Нині в Києві як режисер ставить оперу " Газ" разом з колективом " Нової Опери", Київ (прем'єра 11 червня, театр Івана Франка)

СЕРГІЙ ПАСЬКО

Український політик і дипломат. Кандидат медичних наук (1987), доцент; заслужений лікар України з 1997 року. Депутат Верховної Ради України. Надзвичайний і Повноважний Посол України в Йорданському Хашимітському Королівстві з липня 2010 року Сергій Пасько: «Коли я починав тут працювати, багато наших співвітчизників не ідентифікували себе як українці». Жодне вартісне українське свято в Йорданії не мислиме без пана Сергія Паська. Упродовж багатьох років він із дружиною підтримує Шевченківські заходи, які проводяться ГО «УКРАЇНСЬКА ХАТА В ЙОРДАНІЇ». У 2014 році у столиці Йорданії місті Амман встановлено першу в арабському світі Меморіальну дошку на честь Тараса Шевченка до 200-річчя з дня народження Українського Пророка. Дошка знаходиться на вулиці Тараса Шевченка, де розміщується і Посольство України - мабуть, єдина дипломатична установа України за кордоном з такою дипломатичною адресою. Йорданське Хашимітське Королівство - перша і єдина країна із 22 арабських держав, яка у 2014 році найменувала вулицю в столиці іменем Українського Пророка. У 2015 році поруч було закладено парк йордансько-української дружби, в якому серед більш як 100 дерев 75 саджанців - з України.У 2019 році в м. Амман проведено Перший український фестиваль "Я люблю Шевченка". Українська діаспора, а також гості Йорданії та дипломатичні представники відвідали фестиваль, в якому взяли участь талановиті українські діти від змішаних шлюбів, учні УКЦ "Українська Хата в Йорданії", гурт "UA kids", активісти і професіонали, хореографи та вокалісти. Свято було організовано ГО "Українська Хата в Йорданії" за сприяння ПУ в Йорданії та МЗС України. Відкрив захід Посол України в Йорданії Сергій Пасько з урочистою промовою, який привітав українську громаду з йорданським Днем матері.

ГО «УКРАЇНСЬКА ХАТА В ЙОРДАНІЇ». Президент - ОЛЬГА ЗАВИДНЯК-ОТУМ

У вересні 2016 року було відкрито перший культурний центр у Йорданії - громадську організацію «Українська Хата в Йорданії» (президент Ольга Завидняк-Отум), а в грудні того ж року - культурний центр «Водограй». За підтримки посольства наша громада бере участь і перемагає у міжнародних конкурсах, пов'язаних із поширенням української культури, спадку Великого Кобзаря - вони активно виступають на місцевих фестивалях, з'являються на йорданському й українському телебаченні, організовують культурно-мистецькі заходи.

"Українська хата в Йорданії" три роки поспіль є активним та дієвим учасником проекту в номінаціях "Відеоформат", "Мій Шевченко. Літературний" та "Мій Шевченко. Художньо-прикладний". «Їх роботи - це підтримка України у складний для неї час, підтримка на культурному фронті. В кожній роботі, надісланій нам на конкурс, ми відчуваємо велику любов до України!», - зазначають організатори конкурсу і запрошують йорданських українців і надалі брати участь у проекті.

У рамках відзначення 205-ї річниці з дня народження Великого Кобзаря у столиці Йорданського Хашимітського Королівства відбувся український культурний фестиваль «Я люблю Шевченка». Захід було організовано ГО «Українська Хата в Йорданії» за сприяння Посольства України в Аммані та фінансової підтримки Міністерства закордонних справ України.

ЛІНА ТАТАРАШВІЛІ

Голова ГО "міжнародний український культурно-освітній центр ім. Т.Шевченка" (додаткова відзнака - «Поза часом»). Починаючи з 2006 року вже стало традицією проведення конкурсу декламаторів під девізом "Шевченко в Грузії". 14 років поспіль у столицю на конкурс приїздить молодь із регіонів Грузії. Мета конкурсу - вшанування пам'яті Великого Кобзаря,ознайомлення грузинської громадськості з творчістю та філософією духовного наставника українського народу. До участі в конкурсі запрошуються школярі, студенти та робітнича молодь незалежно від походження та громадянства. Учасники конкурсу поділяються за віковими категоріями: 6-10 рр.; 11-15 рр.; 16-20 рр.; 21-35 рр. Учасник зобов'язаний прочитати напам'ять вірш в оригіналі та в перекладі. Поезія Кобзаря звучить в перекладі Рауля Чілачави, Джансуга Чарквіані, М.Патарідзе, Х.Вардошвілі, Д.Гачечіладзе. У кожній віковій категорії визначається три переможці.

ІВАН РЯБЧУК

Іван Рябчук власними руками вишив найбільшу колекцію фрагментів творів Тараса Шевченка. Іван Іванович почав вишивати, вийшовши на пенсію у 2002 році. Упродовж багатьох років вишивкою займалася його мама Віра Павлівна (вишивала ікони, штори, картини, рушники), тож вирішив продовжити сімейну традицію. Шевченківська тема завжди супроводжувала його творче життя, тому спочатку вишив портрет Тараса, поезії «Думи мої», «Тече вода», «Заповіт». Поступово творчість Кобзаря захопила і стала найголовнішою темою його робіт. За 15 років майстром створено близько 50 картин з поезіями Великого Кобзаря. Всі картини містять поруч із вишитим віршем ініціали Кобзаря, дату і місце написання поезії; ініціали автора, дату і місце вишивання. Поряд з деякими поезіями Т. Шевченка (вишиті червоним) подані рядки Івана Рябчука як поетичні коментарі-переспіви на сучасні теми (вишиті чорною ниткою). Крім того, майстер вишиває рушники, сорочки та серветки.

Перші виставки Іван Рябчук провів на Черкащині, в місті Умані, де народився і жив тривалий час. Виставки вишитих на полотні поезій Шевченка з успіхом експонувалися в Києві, Чернівцях, Верховині (Україна), Вільнюсі, Таураге (Литва), Ризі, Єлгаві (Латвія).

Іван Іванович зазначає: «Свою творчість я пов'язав із Тарасовою, адже вірші поета надихають, перекликаються із сучасністю: Майданом, Революцією Гідності, річницею Незалежності».

ДМИТРО ПІРКЛ

Свою "Стародавню Шевченкіану" пан Дмитро почав збирати в 2007 році, коли захоплений дослідженням історії Межигірського Спаса, я дізнався, що молодим 29 річним хлопцем Тарас відвідував Межигір'я, яке пізніше рефреном пройшло крізь його літературну, художню та епістолярну творчість. Спочатку більш за все мене цікавили ''Кобзарі'' видані за кордоном зусиллями українців, які намагалися максимально зберегти творчість свого Національного Генія, пізніше мене зацікавила критика та дослідження творів Тараса Григоровича.

В 2016 році на храмове свято Межигірського монастиря, а це Свято Преображення Господнього, в Національному музеї Тараса Шевченка за участі Козацької Пошти відбулось спецпогашення марки та конверту присвячених !70 річчю малюнку Т. Шевченка під назвою ''Києво Межигірський монастир'' зробленого під час другого відвідування Кобзарем Межигір'я в 1846 році. Автором ідеї був я. Маючи в своїй Шевченкіані найновітніші дослідження робіт автора я зміг впевнено ініціювати випуск марки, конверту та картмаксимуму. Знову ж таки в Межигір'ї видатним українським авангардистом Василем Седляром було ілюстровано ''Кобзар'' Шевченка, який було репресовано радянською владою. Майже весь наклад цієї книги було знищено, як власне і його ілюстратора. На сьогодні я ще не маю оригіналу цього ''Кобзаря'', але маю його перевидання, яке дозволяє збагнути за що же убили автора малюнків. Ще дуже цікавою сторінкою творчості поета була геть не поетична, а дослідницька робота в області гальванотехніки висвітлена видатним українським істориком архітектури Володимиром Січинським в статті ''Шевченко гравер'', надрукованої в журналі ''Український інженер'' номер 3 в 1932 році. Це видання було органом союзу організацій інженерів українців на еміграції і виходило щокварталу при Українській господарській академії в Подебрадах. На Різдво 1875 до родини Олександра та Софії Русових в Петербург приїхав Федір Вовк із пропозицією від київської "Старої Громади" поїхати за кордон і там надрукувати повного "Кобзаря", поки не загинули рукописи заборонених віршів Т. Шевченка. У братів поета - Йосипа та Микити - було викуплено право на видання віршів Т. Шевченка не тільки друкованих, але й тих, що переховувались від жандармів. Сам Федір Вовк науково опрацював тексти і разом з київським цензором Пузиревським розділив "Кобзар" на дві частини: цензурну та позацензурну. Олександру Русову було доручено зібрати спомини про Т.Шевченка у М.Костомарова, М.Мікешина, Я.Полонського та І.Тургенєва. До весни 1876 року в Празі було закінчено коректуру і друкування обох книг. Наклад ''цензурного'' ''Кобзаря'' склав 4000 примірників, а ''позацензурного'' 1000 томів. Текст празького "Кобзаря" ліг в основу женевських видань 1878, 1881, 1890 років, що призначалися для нелегального розповсюдження і якими опікувалося видавництво "Громада" із М. Драгомановим на чолі.

ТИМОФІЙ КАЗАНЦЕВ

13-річний Тимофій Казанцев з м. Ірпеня здійснив документальне дослідження "Тарас Григорович Шевченко в житті моєї родини" У роботі були досліджені та опрацьовані матеріали з сімейного архіву, родинна бібліотека та епістолярна спадщина з Фонду Кошарнівського Миколи Григорович (1900-1979) - вчителя, колекціонера, бібліографа і літературознавця, який знаходиться у відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України. Він був справжнім шевченкознавцем та, як історик, джерелознавець та бібліограф, досліджував біографію Тараса Григоровича Шевченка, як літературознавець досліджував творчість Великого Кобзаря зв'язок української та російської літератур. Збирав всі матеріали в свій архів, який був переданий до Канівського музею Тараса Шевченка на широкий загал поціновувачів творчости Т. Шевченка та спогадів про Тараса Шевченка.

"Майже всі книжки з бібліотеки з автографами видатних письменників та шевченкознавців. Велика частина листів, в яких йде мова про цікаві факти з життя та творчості Тараса Шевченка, ще мною не досліджені. На це потрібен час і, сподіваюсь, у наступному році я проведу ще одну дослідницьку роботу саме епістолярної спадщини мого прадіда Кошарнівського М.Г. і з'ясую, які саме уточнення, зауваження чи правки він робив на запит письменників, які писали свої твори про нашого видатного Тараса Григоровича Шевченка і чи використовували вони ці зауваження в своїх працях.

Сподіваюсь, що моя робота зацікавить науковців та дослідників, які ще вивчають невідомі сторінки життя та творчості Тараса Шевченка. А,можливо, і представників міжнародної спільноти Шевченкознавців. До роботи додається: відеофільм на ХІ Всеукраїнський конкурс мультимедійних проектів "Врятувати від забуття" - 2019 «Мій прадід. Одня сторінка життя»

ІВАН СУХИЙ

Власним коштом пані Валентини встановлено пам’ятну дошку Шевченкові на хаті у с. Тарасівка Київської області, у якій зупинявся Шевченко.

Іван Сухий з м. Жашків розкрив тематику свого дослідження «ШЕВЧЕНКО І ГАРМОНІКА». Тему достовірності появи гармоніки в житті Шевченка якось обходили стороною, замовчували. Або ж досліджували не спеціалісти-музиканти, а тим більше гармоністи, тому що гармонь у радянські часи вважалась чужим, інструментом неповноцінним. «Здесь следует начать, видимо, с того, что на протяжении 30-50-х годов 20-го века все эти имена были вычеркнуты из истории нашей культуры. Но сегодня уже можно говорить о довольно четких научно- и исторически обоснованных описаниях жизни и деятельности некоторых представителей народных талантов, обладавших незаурядным умом и энергией", -пише професор Альфред Мірек, керуючий «Музеем русской гармоники А. Мирека» про першовідкривачів гармоніки М.Бєлобородова, Л.Чулкова і В. Хегстрема.

Допоки шевченкознавці ведуть суперечку щодо достовірності зображення історії купівлі гармоніки та навчання гри юної дівчини, після певних роздумів, що навіяла повість «Капітанша», я подаю власну версію фактів, зображених у повісті, і хочу сказати, що на той час про гармоніку вже знали українці і вона побутувала в північній частині України, про що пише Т.Шевченко. Уважно прочитавши твір і детально вивчивши цю сторінку життя Т.Г.Шевченка, багато опрацювавши літератури з цього питання, переосмисливши, дійшов висновку, що це не просто художній вимисел, а подія, яка мала місце: я, як гармоніст із 20-річним стажем практичної роботи з гармонікою, навчаючи дітей на цьому прекрасному інструменті, вважаю, що Т.Г.Шевченко міг грати на тульській гармоніці, фото якої додаю . Не міг Шевченко просто видумати або художньо описати. Не логічно! Викладені факти повісті свідчать, що Шевченко володів прийомами гри на гармоніці і головне те, що гармоніка серед українців була популярною і вважалась інструментом, вартим уваги. Я вважаю, що в житті і творчості Т.Г. Шевченка немає другорядних і малозначимих сторінок . То ж тему "Шевченко і гармоніка" ще не висвітлено остаточно і крапку ставити зарано."

СВІТЛАНА КЛОЧКОВА-КОВАЛЕНКО

Диск пісень на слова Шевченка «НАД ДНІПРОВОЮ САГОЮ» з першої хвилини цей запис наповнює чимось таким, як свіже вечірнє повітря влітку, після швидкого дощу - так, відчуття саме запашного, теплого повітря. Музика місцями несподівано тяжіє до такого напрямку, як ambient - хоч і не в чистому вигляді, є тут і більш близькі до естради варіанти, але нехай. В цілому це одразу задає певний тон всьому звучанню в цілому - і спонукає до більш неквапливої уважності в слуханні. Тим паче, що й певна академічність вокалу Світлани Клочкової-Коваленко в даному випадку додає музичним лініям не строгості, а якраз м'якості. Чи то завдяки аранжуванням, чи то просто завдяки правильному внутрішньому настрою - але часом цей голос аж світиться неголосно. А тепер нагадаємо, що весь альбом записаний на слова Тараса Шевченка. Навряд чи в багатьох його поезія викликає в уяві суто ліричні образи - але музика майже не лишає шансів. Навіть драматичні, важкі рядки - тут розкриваються в іншому світлі, бо музика їх пронизує - миром. А втім, є тут і чиста лірика, і лагідний усміх - зрештою, Шевченко ж не був монохромним...

ВАЛЕНТИНА СИЗОН